Вертеп. Сценарій.

четвер, 9 грудня 2010 р.


Різдвяний вертеп. Сценарій.
Дійові особи
1-й пастух
2-й пастух
Цар Ірод
Смерть
Чорт
Дід
Баба
Солдат
Циган
Циганка
Циганча
Запорожець
Шинкар
Шинкарка
Кобила (переодягнений хлопець)


Хор колядників (одночасно служить ширмою, із-за якої з'являються дійові особи).

Релігійна частина

Хор співає колядку «Нова радість стала».

На сцені з'являються пастухи.

1-й пастух. Грицьку!

2-й пастух. А що, Прицьку?

1-й пастух. Вставай хутенько, вибери ягня маленьке, да підемо ген-ген на гору, може, що й ми поспієм впору.

Хор співає колядку.

Пастухи, зникнувши за хористами, з'являються з іншого юку, несучи в руках ягнятко, звертаються до уявних господарів, новонародженого Ісуса.

1-й пастух.   Оце ж і ми, Паничу, до вашої мосці. Грицько з Прицьком прийшли в гості. Ось і ягня вам принесли із сільського стада. Нехай буде здорова вся наша громада.

2-й пастух.   Бувай ти, Паничу, здоров. Та й нам дай, щоб і ми були здорові. Благослови цей подарок від нас прийняти. А нам дозволь погуляти.

Пастухи йдуть, приспівуючи і пританцьовуючи.

З'являється цар Ірод.

Ірод.   Аз єсьм цар, на землі хто мя може злити? Пошлю вірнії раби, щоб Ісуса вбити. Обійдіть же мої міста, всі мої преділи. Убивайте всіх дітей, яких народили.

Хор співає колядку.

З другого боку хору з'являється Смерть у довгому савані з косою.

Смерть. Що ти, Іроде неситий,
Нащо це бовтаєш
І мене убити
Воям повеліваєш?
Будеш ти знати,
Неповинні чада
Як убивати.
Вийди, брате-друже,
Мені пособити
Кровопивцю Ірода
Із землі стребити!

Чути гуркіт, з'являється Чорт.

Чорт.   Чого, моя дружина, звеш на пораду?
Зараз же умертвлю і відправлю до аду (Показує на Ірода.)
—    Підніми ж, сестро, косу, вдар його во главу
Щоби знали повсюди нашу державу.

Ірод (з презирством). Коси ти, бабо, траву своєю косою,
Не тобі, машкара, спориться зі мною!
Я могутністю і силою
Заставлю тебе покоритись.

Смерть. Я цариця, суща на всякії страни,
Князі і царі під властією моєю,
Усіх вас я посічу косою своєю.
(Б'є косою Ірода, той падає і вмирає)

Чорт.  Друже мій вірний, друже любезний,
Довго ждав я тебе в глубокій бездні.

Чорт тягне мертвого Ірода до хористів. Смерть, поважна ступаючи, йде в інший бік.

Хор співає колядку.

Світська частина.

Перед глядачами з'являються Дід і Баба.

Дід. От тепер і нам припало,
Як Ірода не стало;
Потанцюймо ж, молодичко,
Мій ружевий цвіт, хоч мало.

Баба. Гляди лишень, сучий діду,
Щоб не ввели танці в лихо,
Забралися б у тісний кут
Та хліб-солі їли тихо.

Дід. Ти говориш річ цю лишню,
А я б тобі сказав піти
Під черешеньку, під вишню.

Співають «Ой під вишнею...», танцюють.

З'являється Солдат, звертається до Діда й Баби.

Кой вас чорт здесь разносил?
Ведь тотчас патащу к ахвицеру,
Штоб вы знали крестьянскую веру.

Перелякані Дід та Баба тікають. Солдат, ніби лише зараз помітивши їх, звертається до глядачів.


А, здраствуйте, честные гаспада!
Не було ль тутечки здесь салдат?
С ними времечко провести я рад:
Но как оных тутечки здесь нет.
То примите, гаспада, мой привет.
Я салдат прастой, не богослов,
Не знаю красньїх слов:
Нонича люди веселятся,
Да и подлина как не удивляться:
Христос в вертепе народился,
А Ирод окаянний сказился;
Боясь царства лишиться,
Вздумал детской кровью омыться.
За то Иродушке пришлось жестоко.
Как черти тащили в ад его глубоко.
Каковую весть вам сообщаю
И вас Христовим Рождеством поздравляю.
Чути бій барабана.
Ах, барабан сльїхать!
Мне треба в паход ступать,
Йде, а замість нього з'являється Циган з Кобилою.

Циган. (До глядачів.)   Криця не лошиця, кремінь не кобила,
Як біжить, аж дрижить, як впаде, то й лежить.
Б'є Кобилу рукою, та падає.

Циган. Тьху! Побила б тебе лиха да й нещаслива година!
Прекаторжного батька скотина!
Один в роті зуб держався,
Та й той тепер у снігу зостався.
(До глядачів.)

Панове! Хто хоче, будемо мінятись.
Далебі, її варто продати.
(Трохи зачекавши.)

Ніхто ні шажка, ні копієчки не хоче дати?
Тут-то кобила брикуча,
Хоч ребра в неї й видно.
Та як вона роздобріє,
Коли жива буде, боятимуться люди,
Хутко ж біга...

Кобила раптом схоплюється на ноги і з іржанням тікає. Циган здивовано дивиться їй услід.
З'являється Циганча, звертається до Цигана.

Йди, батьку! Мати кликала вечеряти.

Циган. А що ж вона там наварила?

Циганча.  Казала мати, нічого.

Циган. А хліб же є?

Циганча.  Де б то взявся? Нема.

Циган. Так дарма: я тут з людьми добрими поговорю, а ви вечеряйте собі.

Циганча йде, замість нього з'являється Циганка.

Циганка. Гараську! Гараську!
Із'їла собака порося і паску,
Та ще й перець винюхала!
Тепер кого пеняти?
Ніде й хліба взяти!

Циган замахується на неї батогом.

Циганка. І не лай же мене,
І не бий же мене.
Принесу я борщику
В полив'янім горщику.

Циган. То хутко, жінко, і не барися.

Циганка зникає і тут же з'являється зі стравою у горщику.

Циганка. Тут та страва, тут то люба,
Покуштуєш — звисне губа.
Циган. А дай же покуштувать!

(Пробує із горщика, потім плюеться.)

Тьху, побила б тебе година лихая!
Така твоя страва, як і ти, дурная.
Твій борщ та походить на ракову юшку.

Циганка.        Кидала і цибулю, і петрушку,
А для свого господаря
Кусок сала з комори.

Циган. Гайда ж до шатра дітей годувати,
А коли хоч, то нумо танцювати.

Співають «Ой на горі цигани стояли», танцюють і зникають за хористами.
З'являється Запорожець.

Запорожець. Я козак, горілку п'ю, люльку я вживаю,
Є шинкарки в мене, а жінки немає.
А вас, панове, святками поздоровляю.

З'являється Шинкарка.

Запорожець. А здорова, Шинкарко,
Здорова, полтавко,
Як я тебе давно бачив!
Поцілуй же мене по знакомстві в усок,
Ще в чупринку разок.
(Пригортає Шинкарку.)
Тепер потанцюймо ж.

Танцюють і співають.
Шинкарка тікає, козак кидається за нею, але наштовхується на Циганку, хапає її за руку.

Запорожець. Поворожи мені, циганко.
Далебі оддячу.

Циганка (притишеним голосом, пильно розглядаючи долоню Запорожця).
Ходила циганка по горах, долинах:
Носила пісок на вилах.
Скільки лишиться на вилах піску,—
Стільки у тебе, козаченьку, духу.
Ти зовсім здоров, вставай,
Та дохід давай.
Не жалуй, батеньку, копієчки, та дай дві.

Запорожець.   Що ти кажеш? Я недочуваю.

Циганка.        Та я й сама, козаче, знаю.
То я кажу: не жалуй копієчки, дай дві.

Запорожець.   Нащо ж тобі дві?

Циганка.   Я б собі, голубе, рибки купила.

Запорожець.   То може б, ти і товченики їла?

Циганка. Ох, їла б, козаче, та де ж їх взяти ?

Запорожець. Цаплена ти голова!
Чому не казала? Я б тобі повну пазуху наклав.

(Б'є її під спину, Циганка тікає.)

Запорожець (замислено).  Піти лишень до Хвеськи та випить хоч півкварти, бо дуже щось сухо на язиці.

(Підходить до стіни і ніби стукає у двері.)

Хвесько, Хвесько! Відчини! Хіба ти не чує бодай ти зозулі не чула. Кажу відчини, бо двері виставлю і вікна поб'ю!
З'являється переляканий Шинкар, кричить кудись вбік.
Візи, Сюро, до хати гроси ховати,
Бізить гайдамака, буде грабувати.

Запорожець (до Шинкаря).
А, здоров, шинкарю,
Єретичний сину.

Шинкар.   Здоров зе, милостивий пане.

Запорожець.   А що ти в барильці несеш?

Шинкар.   Сабасковую горілоцку, пане.

Запорожець.   А дай-но мені, покуштую.

Шинкар. Ти з у мене і так багато напив,
Та гросей не заплатив.

Запорожець. Коли ж я у тебе горілку пив
Та й грошей не платив ?
Та ти не знаєш, як мене й звуть.

Шинкар.   Ти ж пан Максим.
Запорожець.   А брешеш, поганцю: я з віку Прохис.

(Розмахує при цьому булавою.)

Шинкар. Нехай будеш і Прохис!
На горілочку, пий,
Та тільки мене не бий.

Шинкар, діставши з-за пазухи пляшку, простягає її Запорожцеві. Той п'є горілку і, спорожнивши пляшку, падає на землю.

Шинкар. А! Цузої крові напився,
Та й сам скрутився.

Залазить на Запорожця і душить його коліньми.

Запорожець (спросоння).  Що це по мені лазить?
Е! Це шинкар так на мені порається:
Чи ж так у нас б'ють?

Б'є шинкаря, той кричить: «Ой, вей, мір, гевульт, вух! вух!» — падає і вмирає. Запорожець відходить, з'являється Чорт.

Чорт. От тепер я дождався,
Що Шинкар мені достався.

Крадеться до Шинкаря, з'являється знову Запорожець і ловить Чорта.

Запорожець (пильно розглядаючи здобич). Що це я впіймав? Чи це птичка, чи перепеличка?
Глянь, глянь! Яке воно чуднеє,
Та, далебі, страшнеє:
Очі за п'ятака,
А язик вивалив, як собака.
Еге! Воно, бачу, й крильця має,
Це ж те, що вночі літає
Та кури хватає.
Це той коник,
Що по полю скаче
Та хрущів ловить.
Коли скаче, то вже ж
Танцювати вміє.
Ось ну лишень, не соромся!
Погуляймо трохи,
Повтікають блохи.

Танцюють. Запорожець, захопившись танцем, не помічає, як Чорт утікає.

Запорожець.   А що, утік! Не так треба було з ним робити, треба було його вбити.
(До глядачів.) По цій мові будьте здорові,
Мені приходилось, панове,
З пісні слів не викидати.
А що було, прошу
Про те лихом не поминати.
А я піду тепер в курінь
Віку доживати.

Запорожець кланяється глядачам і повільно йде за сцену.
З другого боку з'являються Солдат і Мужик, які тягнуть гармату.

Солдат.   Вези, вези, не отгаваривайся.

Мужик.   А вже ж бо мені та кушка!

Зупиняються. Солдат стріляє з гармати.

Солдат.   Ура, гаспада!

Всі співають «Многая літа!»

Колядників частують, вони співають гуртом колядки на всіх членів родини, кінчається все це віншуванням.




0 коментарі:

Дописати коментар

 Додати до закладок: