субота, 24 грудня 2016 р.

«РІЗДВЯНА ІСТОРІЯ ПРО ГАЛЮ ТА КОЗАКІВ-РОЗБІЙНИКІВ». Музична вистава

«РІЗДВЯНА ІСТОРІЯ ПРО ГАЛЮ ТА КОЗАКІВ-РОЗБІЙНИКІВ». Музична вистава. Отець Вадим Семчук

© Автор: свящ. Вадим Семчук

Дійові особи
  • Галя
  • Мама
  • Микола
  • Отаман
  • Козаки (2-3 чол.)
  • 1-й розбійник
  • 2-й розбійник
ДІЯ 1

Старовинна сільська українська хата. В центрі сцени – вікно.
Мама з дочкою Галею сидять біля вікна та вишивають.

Галя.    Мамо, а де Микола?

Мама. Твій брат разом із своїми козаками поїхав на базар подарунки до Різдва купувати (Пауза).
Донечко, а Петро таки гарний парубок. Казав кум,  що буде навесні сватів засилати. Хотіла б я такого  зятя.

У цей час у вікно непомітно для мами та дочки заглядає отаман розбійників.
Одне око у нього перев'язане чорною пов'язкою.

Галя.    Таке скажете! Ви ж знаєте – я не хочу заміж (Пауза).
Ігуменя мені вже дозволяє співати в монастирі. Якби ви знали, як мені добре там!

Мама. Донечко, ти ж знаєш, що мені буде важко без тебе.

Галя.    Ой, мамо. Піду краще по воду до річки.
                  
Бере відро, виходить. Виходить і мама. На сцені з'являється отаман розбійників.

Отаман.              Яка дівчина! (Ходить по сцені, мріє). Гарна! Розумна! Усе за неї віддав би! (Рішуче виходить за куліси).

ДІЯ 2

Ліс. Навколо чавунка сидять двоє розбійників. Їдять картоплю. Виходить отаман, розгублено дивиться під ноги. Сідає, знову встає – видно, він чимось схвильований.

1-й розбійник (не відриваючись від  їжі). А що це з нашим отаманом?

2-й розбійник.                Може закохався? (Сміється).

Отаман роздратовано показує йому кулак. Підводиться. Звучить музика. Отаман співає пісню "Розпрягайте, хлопці, коней” (2 куплета). Розбійники спостерігають за ним.

Отаман.              Ой хлопці. Якби ви бачили цю красуню! Очі – мов ніч. Брови – шну-ро-о-о-чком! (Намагається рухами передати свої почуття).

1-й розбійник (підводиться). Чи це не Галя?!

2-й розбійник.                То коли свататися підемо?

Отаман.                                             Сьогодні! (Рішуче тупає ногою).

2-й розбійник.                Та як?

1-й розбійник.                У селі ж усі знають, що ми розбійники. Нас і близько не підпустять.

Отаман.              Що б ви без свого отамана робили? Нічого без мене не варті!

Виходить на мить, приносить мішок з одягом, кидає під ноги розбійникам.

Отаман.              Чого витріщилися?! Це козацьке вбрання. Переодягайтеся! Пограємося в козаків-розбійників (Сміється, підморгує до розбійників).

1-й розбійник (розглядаючи одяг). Оце отаман! 

2-й розбійник.                Голова!..

Розбійники одягають козацькі шаровари, пояси та інше.
У цей час звучить музика з пісні "Несе Галя воду" без слів,
щоб розбійники встигли переодягнутися.

Отаман.                                             Переодягнулися? Гайда Галю викрадати!

Виходять.

ДІЯ 3

Звучить 1-й куплет пісні "Несе Галя воду". В цей час на сцену повільно виходить Галя з відерцем. Позаду підкрадаються до неї розбійники. Коли закінчується приспів, отаман дає знак рукою, і розбійники кидаються до Галі, натягують на голову мішок, в'яжуть. Галя намагається вирватися, кричить: "Рятуйте. Люди, допоможіть!" Розбійники виводять її. Звучить пісня "Їхали козаки". Після закінчення першого куплета на сцену швидко (наскільки це можливо для старенької жінки) шкандибає мама. Плаче, заламує руки, падає навколішки.

Мама.                 Ой лишенько! Донечко! Сонце моє, куди повели тебе? Ой горе мені! Люди! Допоможіть!
            
Вбігає троє козаків, серед них – Микола. Піднімає матір з землі.

Микола.             Мамо, що сталося?

Мама.                 Ой горе мені! Розбійники вкрали Галю і повезли до лісу. Вона по воду пішла, я почула крик (Плаче).

Микола.             Не плачте, мамо. Я знайду Галю. Гайда, хлопці, на коней!

Хтось із козаків.                             Їдемо!

Виходять, за ними шкутильгає мама.
Звучить пісня "Ой на горі там женці жнуть" (1-й куплет).

ДІЯ 4

Ліс. Розбійники і отаман заводять Галю, садять на пеньок,
розв'язують рота, руки залишають зв'язаними.

Отаман.              Не бійся, Галю, ніхто тебе не скривдить. Я люблю тебе, Галю, і знаю,  що ти полюбиш мене. Я хочу, щоб ти була моєю дружиною.

Галя мовчить.

Отаман               (стає на коліно перед нею). У мене багато грошей, одягу. Зі мною тобі буде добре. Будеш ходити вся в золоті.

Галя.                    Нічого мені від тебе не потрібно. Я не піду за тебе.

Отаман               (рвучко встає; тон розмови стає різким, грубим). Не з батьком розмовляєш. Ти що забула, хто я такий?!

Ходить по сцені, знову підходить до неї. Говорить уже лагідніше.

Отаман.                             Галю, будь моєю. Останній раз тебе прошу.

Галя.                    Ні!

Отаман               (вихоплює шаблю, замахується, але переборює себе,  опускає руку). Твоє щастя, що я люблю тебе. Я відпускаю тебе під чотири вітри. Йди геть із моїх очей!
  
Перерізує шаблею мотузку, звільняє Галю, але сам необережно раниться.
 Зойкає, випускає з рук шаблю, притискує другою рукою рану. Галя кидається до нього, відриває від подолу своєї спідниці стрічку (яка перед виставою легенько пришивається). Обмотує йому руку.

Отаман.                                             Ти смієшся наді мною? Іди, ти вільна!

Галя.                                    Я не можу залишити тебе в такому стані. Боляче?

2-й розбійник.                Він її з дому викрав, а вона йому рану перев'язує.

1-й розбійник.                Якась дивна!

Отаман.                                             Навіщо ти це робиш? Ти любиш мене?

Галя.                                    Господь повелів усіх любити.

Отаман                                              (недовірливо). Хіба так буває?

Галя.                                    Буває… 

Пауза. Відходить до середини сцени, говорить до зали.

Нині свято Різдва. Багато років назад це було. Господь мій Ісус Христос прийшов на землю і став людиною. У звичайнісінькому хліві на сіні Він знайшов собі перший притулок. Все Своє життя Він ніс людям правду і любов. Він ніс себе людям, але вони в більшості своїй не прийняли Його.
Люди кажуть, що правди немає на світі, що Христа розіп'яли, але Він воскрес і постійно воскресає в наших душах, приносячи туди тиху, невимовну радість нового життя. І коли ця радість поселяється в тобі – це трішечки боляче. Але радість того, що Христос хоче бути в тобі, перемагає усе.
Ви можете зв'язати мене, можете позбавити життя, але в серці у мене – Бог. У душі спливають слова мого Господа: "Блаженні вбогі духом, бо тих є Царство Небесне",  "Блаженні ті, хто плаче, бо вони втішаться", "Любіть один одного, як і Я возлюбив вас". І тому душа моя вільна.
«РІЗДВЯНА ІСТОРІЯ ПРО ГАЛЮ ТА КОЗАКІВ-РОЗБІЙНИКІВ». Музична вистава

 Отаман.              Галю, я зрозумів. Я хочу бути таким,  як ти. Я більше  не хочу грабувати.

1-й розбійник.                Ви як хочете, але  я в розбої вам більше не товариш. (Кидає шаблю).

2-й розбійник.                І я так само.

Чується свист. Забігають козаки з оголеними шаблями.

Микола.                             Галю, відійди в сторону.

Галя.     Миколо, не зачіпай їх. Це наші друзі (Затуляє собою розбійників).

Микола.                                            Що трапилося?

Галя.                                    Сталося чудо. Я тобі усе поясню.

1-й розбійник.                Галю, прости нас. Простіть, браття, простіть, чесні люди, за все те зло, що ми вам причинили (Кланяється під час цього).

2-й розбійник.                Хлопці, прийміть нас до себе.

Микола.                             Ну, якщо так, то братаймося.

Розбійники, отаман, козаки обнімаються. Галя виходить на середину сцени,
повертається обличчям до зали, глядачів. Розбійники та козаки стають поруч.

Галя.    Нині свято Різдва. Але найбільше чудо в тому, що Христос народився в наших душах. Тому будьмо гідні цього великого, безмірного дару!

Кланяються.

© Публікується на rizdvo.blogspot.com з дозволу автора.

«ВІФЛЕЄМСЬКА НІЧ». Сценарій до Різдва

«ВІФЛЕЄМСЬКА НІЧ». Сценарій до Різдва

 Діючі особи
  • Симон, хазяїн готелю
  • Марфа, дружина Симона
  • Сара, сирота
  • Купець
  • Проїжджа з Дамаска
  • 1-й пастух
  • 2-й пастух
  • 3-й пастух
Сцена зображує внутрішній двір готелю.
Попереду ослін і невеликий стіл. Сара підмітає двір.
Наспівує пісеньку, потім втомлено зітхає і сідає на ослін.

Марфа (входить і говорить сердито). Сара! Знову ти ледарюєш!

Сара.    Простить, тітко Марфо. Я тільки відпочити присіла. Втомилася... Весь день працювала...

Марфа.               Нічого, не переломишся! Закінчуй підмітати і йди скоріше чистити овочі! Гостей наїхало – ого-го! Роботі кінця не видно. Поквапся.

Сара.    Зараз, тітко Марфо.

Марфа.               А ти віднесла воду жінці з Дамаска, що недавно приїхала?

Сара      (зніяковіло). Не пам'ятаю...

Марфа.               От тобі і на! Як це не пам'ятаєш? От ледарка! Весь день тільки і чуєш скарги гостей на тебе!

Сара.    Так, тітонько, адже стільки гостей, а я одна! Такого ще не було - усі кімнати зайняті.

Марфа (задоволено). Це правда! Ні однієї вільної кімнати не залишилося. А все – наказ кесаря переписати народ. У нашому Віфлиємі стільки народу зібралося, що і не перелічити.

Стукіт у двері. Входить Купець з багатою скринькою в руках.

Купець.               Добрий вечір, хазяєчко! Чи немає у вас вільної кімнати переночувати?

Марфа.               Що ви, пане! Усе зайнято, вибачайте.

Купець.               Я приїхав у Віфлиєм через перепис: сім’я моя родом з Віфлиєму. Сам торгую дорогоцінним каміням. Нам, купцям, час витрачати ніяк не можна: час – це гроші. Мені б переночувати тільки, я добре заплачу.

Марфа.               Простіть, пане, усе зайнято. Нагодувати – це можна. Відпочинете з дороги.

Купець (сідає на ослін, ставить скриньку на стіл). Шкода, шкода... Я б за платою не постояв. (Відкриває скриньку, дістає намисто.) Може, тобі, хазяєчко, що-небудь з мого товару сподобається? Дивися – царське намисто! Камені так і горять, оправа з позолотою. Га?

Марфа.               Ах, яка краса! Просто чудо!

Сара перестає мести, дивиться через плече Марфи на намисто.

Марфа (сердито). Що дивишся? Підмітай швидше!

Купець (риється в скриньці). А в мене і для дочки твоєї знайдеться.

Марфа.               Яка вона мені дочка! Сирота. Чоловікова племінниця. Пошкодували. Та користі від неї мало.

У дверях з'являється Проїжджа гостя.

Проїжджа.         Я просила принести мені води. Майже ціла година пройшла, а ніхто не несе!

Марфа.               Сара! (Звертається до Купця.) От бачите, що це за дівчисько! Усе забуває! Прямо дурепа якась! (Сарі.) Зараз же збігай за водою! І пам’ятай, доки усе не зробиш, обіду тобі не буде. Зрозуміло?

Сара бере глечик і йде.

(Звертається до Проїжджої.) Ви вже вибачайте. Такої товкотнечі в нас ще не бувало. Просто голова обертом йде!

Купець.               Ну, якщо тобі, хазяєчко, намисто не подобається, тоді прощавай - піду.

Проїжджа          (розглядаючи намисто). Ой, яка тонка робота. А які камені!

Купець.               Я і говорю - царське намисто. Готовий за кімнату віддати. Ночувати ж ніде. Хоч у полі ночуй! (Збирає речі в скриньку.) Піду, може, в іншому готелі знайду...

Марфа.               Зачекайте, купець. Здається, маленька кімната в нас знайдеться. От цього дівчиська. Вона й у хліві може переспати. Нічого з нею не трапиться.

Купець.               Мені б тільки спокійно ніч провести в постелі.

Марфа.               Я проведу вас, ходімо.

Купець (знову витягає намисто). От спасибі! Візьміть за кімнату.

Господарка приймає від нього намисто. Іде.

Проїжджа.         А господарка-то не простачка! Таке намисто заробила! (Іде.)

Входить Симон, сідає на ослін.

Симон. Фу-у-у! Стомився. Але й день видався! Гостей стільки, що не знаю, що й робити!

Вбігає Сара.

Сара.    Дядьку Симоне! Милий мій дядечко!

Симон. Що таке, дівчинко?

Сара.    Обіцяйте, що можна! Будь ласка!

Симон. Що - можна? Про що ти, дорогенька?

Сара.    Там двоє прийшли з Назарета. Він -то старий, а вона молоденька. І, схоже дитину чекає. Такі втомлені.

Симон. Усі приїжджі стомилися, моя дівчинко. Через цей перепис народ з усіх кінців землі йде сюди - весь рід царя Давида. Ти вже скажи їм, мила дитинко, що в нас немає більше місця.

Сара.    Дядечко, я їм свою комірчину віддам! Можна? Я в печері, у хліві переночую.

Симон. Бідна моя добра дівчинко, адже втомилася ти, тобі відпочити треба.

Сара.    Дядько Симоне, будь ласка! Вони так утомилися, так утомилися. Дозвольте мені їм допомогти!

Симон. Ну, Бог з тобою, веди їх у свою комірчину.

Сара.    Спасибі, дядечко, спасибі. Ви не турбуйтеся, я свою роботу виконаю: і двір підмету, і овочі почищу, і води принесу. Я все зроблю.

Входить Марфа. На шиї в неї намисто.

Марфа.               Принесла ти води? (Сідає, починає чистити овочі.)

Сара.    Я зараз... От тільки двох приїжджих проведу в мою комірчину - дядько Симон дозволив...

Марфа.               У комірчину?!

Сара.    Я в печері, у хліві, на соломі буду спати. А вони такі втомлені...

Марфа.               Ти і так там будеш спати, а місцем своїм не розпоряджайся! Нікчемне дівчисько!

Симон. Та досить тобі, Марфо!

Марфа.               А ти не втручайся! Я її комірчину уже здала купцю.

Сара      (плаче). Їм так потрібна кімната...

Марфа.               І слухати не хочу. Роби свою роботу! І поквапся! (Іде.)

Симон. Не плач, люба, не плач (кладе руку на плече Сари). Якось владнається. Не плач.

Сара.    Не можу я, дядечку, залишити їх! Вона мені так посміхнулася, ніби вона мати моя! Вони добрі, бідні... Може вони в печері переночують?

Симон. Не захочуть, напевно.

Сара.    А я запитаю, можна?

Симон. Ну, біжи. Якщо погодяться, нехай ночують у печері.

Сара вибігає. Симон бере віник і починає підмітати двір.
За сценою чути спів "Слава у вишніх Богу, і на землі мир...".
Симон зупиняється, прислухається.
Хтось стукає в двері. Входять три пастухи.

1-й пастух.         Ти хазяїн цього готелю?

Симон. Я, що вам треба?

2-й пастух.         Ми шукаємо Дитину, Що сьогодні народилася.

Симон. В готелі повно народу, але ніхто тут не народився.

3-й пастух.         Та не в готелі!

Симон. Я цілий день вожуся з приїжджими. У місті, може хтось і народився. Тільки я щось не чув.

1-й пастух.         Ми шукаємо Дитину, що народилася в печері, у хліві.

2-й пастух.         А Дитина ця - Спаситель світу.

Симон. Жартуєте! Як це Спаситель світу може в хліву народитися?!

3-й пастух.         Ти краще слухай. Ми зовсім не жартуємо.

1-й пастух.         Сьогодні в поле, де ми пасли стадо, Ангел нам з'явився. І сказав він нам: "Не бійтеся. Я велику радість сповіщаю вам, велику радість для всіх людей. Сьогодні народився в місті царя Давида Спаситель, Христос Господь".

Симон. Ну то біжіть і шукайте по хатах у Віфлеємі!

2-й пастух.         Ні. Ангел сказав: "От вам знак - знайдете Дитини в хліву, у яслах".

Симон  (задумливо). У яслах?

Входить Марфа.

Марфа.               Гості скаржаться, що шумите ви дуже тут. Проходьте, проходьте, нема чого тут стояти!

Симон. Марфо, їм Ангел з'явився. Сказав, що Спаситель світу сьогодні народився. У яслах лежить...

Марфа.               Що за дурниця? Спаситель світу в хліву? Таке придумають! Йдіть, йдіть собі з Богом.

Симон. Ні, ти зачекай. Адже в нас у печері, де худоба стоїть, сьогодні люди ночують.

Марфа.               Що? Які люди? Це все штучки Сари! Піду і вижену їх відтіля. Неподобство! (Іде.)

3-й пастух.         Довго ми чекали Спасителя.

1-й пастух.         Ми бачили Ангелів у небі. Вони співали "Слава у вишніх Богу, і на землі мир...".

Симон  (наче до себе). Мені б їм свою кімнату уступити! А я їх у хлів!

2-й пастух.         Ну що ж, підемо поклонимося Йому.

Пастухи виходять, заходять Марфа із Сарою.

Марфа.               Симон, у яслах Дитина лежить. (Сідає на ослін, задумується, перебирає намисто.)

Сара.    Ах, дядечко Симоне! Ви б подивилися на Дитину! Він такий!..

Марфа (як би про себе). Дивно, коли я дивилася на Нього, у мене так тихо, так спокійно на душі стало!

Сара.    А коли Він дивиться, немов душу твою бачить!

Симон. Марфа, Йому б у нас народитися... А ми... ми не пустили.

Марфа (закриває обличчя руками і плаче). Знаю, знаю...

Сара      (обіймаючи Марфу). Не плачте, тітко Марфо, не плачте...

Марфа (притискаючи Сару до себе). Адже я твою кімнатку від них забрала. І всі через це намисто...

Сара.    Але адже Ви не знали... Не знали, що Дитина...

Марфа.               Не знала, це правда. Але ж ти також не знала, а пошкодувала їх. А я і слухати не хотіла. Вигнати збиралася (піднімається з лави, знімає із шиї намисто і дає Сарі). Віднеси ти їм, донечка, намисто. Вони бідні.  Мало чого потрібно їм буде для Дитини.

Сара іде з намистом.

Симон. От бачиш, Марфо, і ти їм допомогла.

Марфа.               Соромно мені, Симоне. За злу жадібність мою соромно. Намистом цієї провини не загладиш... (думає). От хіба кімнату свою ми їм віддамо.

Симон. Тепер уже пізно.

Марфа.               Ні, Симоне, гріх свій загладити ніколи не пізно. Знаєш що: давай будемо до кінця життя нашого завжди одну кімнату бідним віддавати. Не за гроші, а так - у дарунок Дитині і Матері Його, за нашу провину.

Симон. От і добре. Виходить, і ми Йому дарунок принесемо.

Повертається Сара.

Симон  (відкриває ставні вікна). Дивіться!

На заднім плані загоряється зірка.
Колядка.

Автор невідомий. Джерело: збірка «Рождественская елка», под ред. Левкодимов Г.Е., М., ЗАО Рифмэ, 1993, 2-е изд. 1997, с.41.


«ДАРИ АРТАБАНА». Різдвяна вистава

Свящ. Вадим Семчук. «ДАРИ АРТАБАНА». Різдвяна вистава


Дійові особи

  • Артабан
  • 1-й друг
  • 2-й друг
  • Єврей
  • Купець
  • Торговці (кілька чоловік)
  • Слуги (2-3 хлопців)
  • Жінка з немовлям
  • Жінки (2-3 дівчини)
  • Воїни (2-3)
  • 1-й вартовий
  • 2-й вартовий
  • Дівчина
  • Перехожі (кілька чоловік, вони ж покупці на базарі)
У чоловіків одяг у східному стилі: халат, чалма. У воїнів: шолом, меч, щит, підперезана сорочка до колін, сандалі; руки і ноги оголені.

Дія 1

Артабан ходить взад-вперед по сцені, часто поглядає в небо, когось чекає.
Підходять декілька чоловіків – друзі Артабана.

1-й друг.             Артабане, ти кликав нас? Ми прийшли.

Артабан з друзями обнімаються.

Артабан.            Мої вірні та дорогі друзі! Радий, що ви тут. Я покликав вас для того, щоб попрощатися. Я вирушаю в довгу та небезпечну подорож. Можливо, ми більше не побачимось.

2-й друг.             Як? Ти від’їжджаєш? Але навіщо? Тут твій дім, батьківщина, ми – твої друзі. Вся Персія поважає тебе як великого мудреця. Ми не хочемо розлучатися з тобою. Що спонукає тебе від’їжджати?

Артабан.            Друзі мої! Ви знаєте, що багато років я провів у вивченні книг. Одного разу я взнав зі старого єврейського рукопису, що незабаром народиться Великий Цар, Визволитель людей від зла, Вчитель праведного життя. І ось учора на небі з’явилася нова зірка. Вона незвичайна і не нанесена на зоряні карти. Деякі з астрологів-мудреців вирішили йти і поклонитися Новонародженному. Я також відправляюся з ними на пошуки великого Царя. Ми не знаємо де шукати Його, але віримо, що зірка нам вкаже шлях.

1-й друг.             Але бачу, що ти сам. Де ж інші мудреці?

Артабан.            Вони чекають мене в умовленому місці. Мені треба поспішати, адже караван відійде без мене. Прощавайте, друзі!

2-й друг.             А як же твій дім? Хто буде доглядати його?

Артабан.            У мене вже немає дому. Я продав усе, що мав, навіть найдорожчий мій скарб – книги і зоряні карти. За ці гроші я купив три дорогоцінні камені: (дістає і показує) голубий сапфір, прекрасний червоний рубін і рідкої краси перлину. Величезні гроші коштують ці камені. Все це я хочу принести в дар Великому Царю.

1-й друг.             Артабане, нам не вистачатиме тебе.

2-й друг.             Нехай шлях твій буде легким. Повертайся швидше.

Обіймаються, прощаються, розходяться в різні сторони.

Дія 2

Збоку сцени лежить єврей. Заходить Артабан
з торбиною за плечима. Зупинився, озирається.

Артабан.            Я майже прийшов. Десь за тією горою мене повинен чекати караван. Але треба поспішати, бо вже світає. Якщо я не дійду туди до сходу сонця, караван відійде без мене. Що це?! (Дивиться на небо). Це ж та сама зірка! Це – знак Божий, знак Великого Царя! Я скоро побачу Тебе, Господи!

Йде, але раптом зупиняється, прислухається. Чується стогін єврея.

Артабан.            Що це? Чий то стогін? Там хтось є (Наближається до чоловіка, оглядає його).Нещасний! У нього лихоманка. Він може померти.
Що ж робити? Якщо я залишуся з ним, то запізнюся на умовлену годину,
а йти не дозволяє сумління (Стоїть у роздумах).Іду. Господь пробачить мені, адже Він знає, як я спішу.

Знову чується важкий стогін хворого. Артабан молиться до неба.

Артабан.            Боже Великий, Ти знаєш, як я прагну до Тебе, Ти знаєш мої думки. Настав мене на шлях правди. Чи не Твій голос любові говорить у моєму серці? Я не можу проїхати мимо. Я повинен допомогти нещасній людині.
(Підходить знову до хворого, знімає з плечей торбинку, дістає ліки, воду).
Потерпи, зараз я тобі допоможу. Випий це.

Поїть його, розтирає груди, руки, кладе під голову торбинку. Єврей приходить до тями.

Єврей. Хто ти? Скажи, за кого я і вся моя сім’я будемо молити Бога до останніх днів наших? І чому обличчя твоє повне смутку? Яке горе гнітить тебе?

Артабан.            Я йшов поклонитися Великому Царю, який народився. Але тепер я запізнився. Сонце вже високо і караван, звичайно, вже пішов. Я повинен був зустрітися з мудрецями-астрономами. А сам я не знайду, не побачу бажаного Царя.

Єврей   (посміхається радісно). Не засмучуйся, мій добродію. Я можу тобі частково відплатити за твоє добро. В дитинстві я чув, як іудейські раввіни розповідали, що обіцяний Богом Цар правди народиться в місті Віфлеємі. Нехай твої друзі поїхали; ти відправляйся у Віфлеєм, і якщо Месія народився, – знайдеш Його там.
Ще раз дякую тобі за моє спасіння і нехай Бог благословить тебе. А зараз іди зі мною, ти зможеш відпочити у мене, а завтра продовжити свій шлях. Тобі потрібно буде дістатися до селища.

Артабан виводить єврея.

Дія 3

Міський ринок. Торговці пропонують перехожим свій товар
(стрічки, хустинки, одяг). Заходить Артабан.

Артабан.            Нарешті я прийшов. Самому ніяк не можливо проїхати через пустиню. Потрібно спорядити караван, взяти провізії, найняти слуг для охорони. Доведеться продати один камінь.

Підходить до торговця.

Купи у мене дорогоцінний камінь. Мені потрібні кошти, щоб спорядити караван.

Купець.               Чудовий сапфір! Я давно шукав такий камінь. Взамін я можу дати тобі провізію, верблюдів, слуг, котрі проведуть тебе через пустиню.

Підкликає своїх слуг, підводить їх до Артабана.

Підготуйте провізію і верблюдів для каравану (Звертається до слуг). Ось, візьми також і це (Витягує з-за пазухи торбинку з грішми, дає Артабанові).

Артабан.            Нам потрібно поспішати. Я хочу якнайшвидше потрапити у місто Віфлеєм. Завтра ми рушаємо у путь.

Артабан зі слугами виходять. Потім у різні напрямки розходяться всі.

Дія 4

Східне місто. На лаві сидить жінка з немовлям, колише його.
Проходить кілька перехожих, жінки несуть на головах кошики.
З’являється Артабан. Він направляється до жінки з немовлям.

Артабан.            Нехай Бог благословить тебе!

Жінка рвучко затуляє обличчя хусткою до очей, але, заспокоївшись, відкриває обличчя.

Я приїхав з далекої Персії і шукаю тут, у Віфлеємі, мудреців зі Сходу. Можливо, ти знаєш, чи були вони тут і де їх тепер шукати?

Жінка з немовлям. Так, я чула, що декілька днів тому приїзджали якісь чужинці. Все
місто гуде про це. Вони ходили до царя Ірода і питали, де шукати Новонародженного Царя. Цар Ірод дуже стривожився. Ті люди знайшли Марію з Назарету і принесли її Дитятку багаті дари. А де вони зараз – невідомо (Озирається, чи ніхто не чує, нахиляється до Артабана).
В народі кажуть, що Марія з Йосипом та Немовлям пішли до Єгипту, бо
Йосипу був сон і Господь велів їм втікати з міста.

Чуються жіночі крики, брязкіт металу, плач. Пробігають жінки з немовлятами.

Жінки.                 Рятуйтесь! Солдати Ірода вбивають наших дітей!

Жінка з немовлям схоплюється, метушиться, не знає куди бігти,
кидається до Артабана, протягує йому дитину.

Жінка. Рятуй! Рятуй дитину! Врятуй його і Бог врятує тебе.

Вбігають солдати з мечами.

Воїн.                     Ось ще одна дитина. Треба вбити її: Може це Новонароджений Цар!

Артабан              (вихоплює з-за пазухи камінь, подає воїну). Візьми камінь і йди геть,
Залиши матір і дитя в спокої.

Воїн жадібно бере камінь.

Воїн.                     Гарний камінь! (Розглядає його).

Солдати швидко йдуть далі.

Жінка з немовлям (падає перед Артабаном на коліна). Хай благословить тебе Бог за
мою дитину! Ти шукаєш Царя правди, любові і добра? Нехай засвітиться над тобою Його лик, нехай Він подивиться на тебе з тією любов’ю, з якою я тепер дивлюся на тебе.

Артабан підводить жінку на ноги. Вона, кланяючись, виходить.
Артабан залишається на сцені сам.

Артабан              (молиться). Боже істини, прости мене. Заради цієї жінки та її дитятка я віддав камінь, який був призначений Тобі. Чи побачу я коли Твій лик? Знову я спізнився! Піду за Тобою в Єгипет (Виходить).

Голос. Пройшло 33 роки з тих пір, як Артабан покинув батьківщину. Він пройшов багато країн в пошуках Свого Царя, але знайти Його так і не зміг. Весь цей час Артабан допомагав бідним, лікував хворих. Серце його, як і раніше, зігрівала любов до Того, Кого шукав уже стільки часу і для якого беріг останню дорогоцінну перлину.


Дія 4

Артабан виходить на сцену. Він уже старий:
зігнутий стан, сиве волосся, ходить, опираючись на посох.

Артабан.            Ось уже і Єрусалим. Кажуть, що тут з’явився Посланець Божий, що Він творить дивні діла: мертві воскресають, грішні знаходять втіху і спасіння. Я вірю, що це Він – Цар правди. Я обов’язково знайду Його.

Хоче йти. Раптом перед Артабаном проходить натовп людей. Вони про щось
стривожено розмовляють між собою. Артабан звертається до одного з перехожих.

Артабан.            Куди поспішають ці люди?

Перехожий. На Голгофу. Так називається пагорб неподалік міста. Там сьогодні
розпинають разом з двома розбійниками Ісуса з Назарета, який назвав Себе Сином Божим, Царем Іудейським.

Перехожий поспішає за своїми товаришами.

Артабан              (падає на землю і гірко ридає).
Знову запізнився! Не дано мені бачити Тебе, Господи! Не довелося послужити Тобі. Але ж моя перлина! Можливо, мені вдасться викупити Його життя і свободу у катів. Піду!

Підводиться, збирається йти. Чується жіночий крик і плач.
Двоє вартових заводять на сцену дівчину. Вона опирається, раптом
виривається і кидається до Артабана, вхопившись за його одяг.

Дівчина.             Зжалься наді мною. По твоєму вбранні я бачу, що ти також з Персії, як і я. Мій батько приїхав сюди у справах торгівлі і взяв мене з собою. Він захворів і помер. Залишилися великі борги. Мене хочуть продати в рабство. Врятуй мене від безчестя! Молю тебе, врятуй! (Плаче).

Вартові намагаються відірвати її від Артабана. Деякий час Артабан
стоїть мовчки обличчям до глядачів. Потім повертається до дівчини,
підводить її, дістає перлину, протягує дівчині.

Артабан.            Візьми, це тобі для викупу. Тридцять три роки я беріг цей скарб для мого Царя (Хапається за серце, повільно опускається на коліна).

Дівчина              (кидається до нього, підтримує). Що з тобою? Тобі погано?

1-й вартовий. Що це? Якийсь дивний гуркіт?

2-й вартовий. І небо стало темним, немов вночі… (Оглядається).

Дівчина              (до вартових). Тихіше, він щось говорить.

Артабан              (повільно, дивлячись у небо). Господи, коли ж я бачив Тебе голодним і нагодував? Коли ж я приютив Тебе чи одягнув? Тридцять три роки блукав я з одного міста в інше, з однієї країни в другу і ні разу не бачив Твого Лиця, не міг послужити Тобі, моєму Царю.

Голос. Істинно, істинно говорю тобі: все, що ти зробив ближнім твоїм, – те зробив Мені. Артабане, я прийняв дари твої. Ввійди, в радість Господа Твого.

Артабан опускає голову – “вмирає”. Вартові, дівчина деякий час залишаються в одному положенні. Артабан встає. Всі учасники вистави виходять на сцену, кланяються.

© Публікується на rizdvo.blogspot.com з дозволу автора.

середа, 14 грудня 2016 р.

Сценарії до свята РІЗДВА ХРИСТОВОГО

Сценарії вертепу до свята РІЗДВА ХРИСТОВОГО

Останнє на сайті

Інші дитячі сценарії

Сценарії для старшокласників та студентів

Сценарії російською мовою

Усі різдвяні вистави »

вівторок, 13 грудня 2016 р.

ВІНШУВАННЯ для чотирьох хлопців

ВІНШУВАННЯ для чотирьох хлопців

1-й хлопчик:
Слава Богу! Мир цій хаті!
Перестаньте сумувати, -
Ми Вам новину принесли,
Що всі темні сили щезли,
Рожденному поклоніться!

2-ий хлопчик:
Добре сталось, слава Богу!
То ж збираймося в дорогу,
Але перш ніж вийдем з хати,
Треба щастя побажати,
Дім добром обдарувати.

3-ій хлопчик (кидає зерна льону):
Я Вам дарую сім'я ллянеє!
Здорове, чисте, мов золотеє, -
Хай з того сім'я льон виростає,
Хай рушничок з нього ткач ткає,
Щоб ваші діти в будні й неділі
Були здорові, чисті та білі.

4-й хлопчик (кидає зерна жита):
Я Вам дарую зеренця жита, -
Хай вродить нива, дощем полита,
Ніколи хліба хай не бракує,
Хай у Вас достаток завжди гостює!

1-й хлопчик (кидає зерна гречки):
Я Вам дарую зерно гречане, -
Хай воно зійде і цвисти стане,
Щоб Вам і бджолам пожиток дало,
Щоб було воску й меду немало,
Щоб було всім Вам солодко жити
Й на славу Богу свічку світити.

2-й хлопчик (кидає зерна ячменю):
Я Вам дарую зерно ячменю, -
З нього зберете повнісіньку жменю,
А з жмені, дасть Бог того діждати,
Повні комори будете мати!

3-й хлопчик (кидає яблучні зерна):
Я Вам дарую зерно яблучне,
Зерно багате та й пожиточне,
Велику силу те зерно має,
Бо з нього яблуня вгору зростає.
Хай же так рід Ваш росте широко,
і так глибоко, і так високо.
Хай добрим вчинком він зацвітає
І весь наш нарід хай прославляє!

4-й хлопчик (кидає зерна пшениці):
Я Вам дарую зерно пшениці,
Щоб Ви діждали з нього сториці.
Пшеничне зерно - прикраса поля,
Хай з нього вийде Вам добра доля!
Пшеничне зерно ясне та красне, -
Хай же Вам світло в серцях не гасне,
Бо знайте: світло - знання й наука,
Кращої долі добра порука.

Всі хлопчики разом:
Віншуємо Вас з Різдвом Христовим,
Зичимо Вам щастя і многая літ!
І Вашій хатині, і Вашій родині,
І всім, хто є в хаті і всій Україні -
Христос ся рождає.