© Автор: свящ. Вадим Семчук
Дійові особи
- Артабан
- 1-й друг
- 2-й друг
- Єврей
- Купець
- Торговці (кілька чоловік)
- Слуги (2-3 хлопців)
- Жінка з немовлям
- Жінки (2-3 дівчини)
- Воїни (2-3)
- 1-й вартовий
- 2-й вартовий
- Дівчина
- Перехожі (кілька чоловік, вони ж покупці на базарі)
У чоловіків одяг у східному стилі: халат, чалма. У воїнів:
шолом, меч, щит, підперезана сорочка до колін, сандалі; руки і ноги оголені.
Дія 1
Артабан ходить
взад-вперед по сцені, часто поглядає в небо, когось чекає.
Підходять декілька
чоловіків – друзі Артабана.
1-й друг. Артабане, ти кликав нас? Ми прийшли.
Артабан з друзями
обнімаються.
Артабан. Мої вірні та дорогі друзі! Радий, що
ви тут. Я покликав вас для того, щоб попрощатися. Я вирушаю в довгу та
небезпечну подорож. Можливо, ми більше не побачимось.
2-й друг. Як? Ти від’їжджаєш? Але навіщо? Тут
твій дім, батьківщина, ми – твої друзі. Вся Персія поважає тебе як великого
мудреця. Ми не хочемо розлучатися з тобою. Що спонукає тебе від’їжджати?
Артабан. Друзі мої! Ви знаєте, що багато років
я провів у вивченні книг. Одного разу я взнав зі старого єврейського рукопису,
що незабаром народиться Великий Цар, Визволитель людей від зла, Вчитель
праведного життя. І ось учора на небі з’явилася нова зірка. Вона незвичайна і
не нанесена на зоряні карти. Деякі з астрологів-мудреців вирішили йти і
поклонитися Новонародженному. Я також відправляюся з ними на пошуки великого
Царя. Ми не знаємо де шукати Його, але віримо, що зірка нам вкаже шлях.
1-й друг. Але бачу, що ти сам. Де ж інші
мудреці?
Артабан. Вони чекають мене в умовленому місці.
Мені треба поспішати, адже караван відійде без мене. Прощавайте, друзі!
2-й друг. А як же твій дім? Хто буде доглядати
його?
Артабан. У мене вже немає дому. Я продав усе,
що мав, навіть найдорожчий мій скарб – книги і зоряні карти. За ці гроші я
купив три дорогоцінні камені: (дістає і
показує) голубий сапфір, прекрасний червоний рубін і рідкої краси перлину.
Величезні гроші коштують ці камені. Все це я хочу принести в дар Великому Царю.
1-й друг. Артабане, нам не вистачатиме тебе.
2-й друг. Нехай шлях твій буде легким.
Повертайся швидше.
Обіймаються,
прощаються, розходяться в різні сторони.
Дія 2
Збоку сцени лежить
єврей. Заходить Артабан
з торбиною за плечима.
Зупинився, озирається.
Артабан. Я майже прийшов. Десь за тією горою
мене повинен чекати караван. Але треба поспішати, бо вже світає. Якщо я не
дійду туди до сходу сонця, караван відійде без мене. Що це?! (Дивиться на небо). Це ж та сама зірка!
Це – знак Божий, знак Великого Царя! Я скоро побачу Тебе, Господи!
Йде, але раптом
зупиняється, прислухається. Чується стогін єврея.
Артабан. Що це? Чий то стогін? Там хтось є (Наближається до чоловіка, оглядає його).Нещасний!
У нього лихоманка. Він може померти.
Що ж робити? Якщо я залишуся з ним, то запізнюся на умовлену
годину,
а йти не дозволяє сумління (Стоїть у роздумах).Іду. Господь пробачить мені, адже Він знає, як
я спішу.
Знову чується важкий
стогін хворого. Артабан молиться до неба.
Артабан. Боже Великий, Ти знаєш, як я прагну
до Тебе, Ти знаєш мої думки. Настав мене на шлях правди. Чи не Твій голос
любові говорить у моєму серці? Я не можу проїхати мимо. Я повинен допомогти
нещасній людині.
(Підходить знову до
хворого, знімає з плечей торбинку, дістає ліки, воду).
Потерпи, зараз я тобі допоможу. Випий це.
Поїть його, розтирає
груди, руки, кладе під голову торбинку. Єврей приходить до тями.
Єврей. Хто ти? Скажи, за кого я і вся моя сім’я будемо
молити Бога до останніх днів наших? І чому обличчя твоє повне смутку? Яке горе
гнітить тебе?
Артабан. Я йшов поклонитися Великому Царю,
який народився. Але тепер я запізнився. Сонце вже високо і караван, звичайно,
вже пішов. Я повинен був зустрітися з мудрецями-астрономами. А сам я не знайду,
не побачу бажаного Царя.
Єврей (посміхається
радісно). Не засмучуйся, мій добродію. Я можу тобі частково відплатити за
твоє добро. В дитинстві я чув, як іудейські раввіни розповідали, що обіцяний
Богом Цар правди народиться в місті Віфлеємі. Нехай твої друзі поїхали; ти
відправляйся у Віфлеєм, і якщо Месія народився, – знайдеш Його там.
Ще раз дякую тобі за моє спасіння і нехай Бог благословить
тебе. А зараз іди зі мною, ти зможеш відпочити у мене, а завтра продовжити свій
шлях. Тобі потрібно буде дістатися до селища.
Артабан виводить
єврея.
Дія 3
Міський ринок.
Торговці пропонують перехожим свій товар
(стрічки, хустинки,
одяг). Заходить Артабан.
Артабан. Нарешті я прийшов. Самому ніяк не
можливо проїхати через пустиню. Потрібно спорядити караван, взяти провізії,
найняти слуг для охорони. Доведеться продати один камінь.
Підходить до торговця.
Купи у мене дорогоцінний камінь. Мені потрібні кошти, щоб
спорядити караван.
Купець. Чудовий сапфір! Я давно шукав
такий камінь. Взамін я можу дати тобі провізію, верблюдів, слуг, котрі
проведуть тебе через пустиню.
Підкликає своїх слуг,
підводить їх до Артабана.
Підготуйте провізію і верблюдів для каравану (Звертається до слуг). Ось, візьми також
і це (Витягує з-за пазухи торбинку з
грішми, дає Артабанові).
Артабан. Нам потрібно поспішати. Я хочу
якнайшвидше потрапити у місто Віфлеєм. Завтра ми рушаємо у путь.
Артабан зі слугами
виходять. Потім у різні напрямки розходяться всі.
Дія 4
Східне місто. На лаві
сидить жінка з немовлям, колише його.
Проходить кілька
перехожих, жінки несуть на головах кошики.
З’являється Артабан.
Він направляється до жінки з немовлям.
Артабан. Нехай Бог благословить тебе!
Жінка рвучко затуляє
обличчя хусткою до очей, але, заспокоївшись, відкриває обличчя.
Я приїхав з далекої Персії і шукаю тут, у Віфлеємі, мудреців
зі Сходу. Можливо, ти знаєш, чи були вони тут і де їх тепер шукати?
Жінка з немовлям.
Так, я чула, що декілька днів тому приїзджали якісь чужинці. Все
місто гуде про це. Вони ходили до царя Ірода і питали, де
шукати Новонародженного Царя. Цар Ірод дуже стривожився. Ті люди знайшли Марію
з Назарету і принесли її Дитятку багаті дари. А де вони зараз – невідомо (Озирається, чи ніхто не чує, нахиляється до
Артабана).
В народі кажуть, що Марія з Йосипом та Немовлям пішли до
Єгипту, бо
Йосипу був сон і Господь велів їм втікати з міста.
Чуються жіночі крики,
брязкіт металу, плач. Пробігають жінки з немовлятами.
Жінки. Рятуйтесь! Солдати Ірода
вбивають наших дітей!
Жінка з немовлям
схоплюється, метушиться, не знає куди бігти,
кидається до Артабана,
протягує йому дитину.
Жінка. Рятуй! Рятуй дитину! Врятуй його і Бог врятує
тебе.
Вбігають солдати з
мечами.
Воїн. Ось ще одна дитина. Треба
вбити її: Може це Новонароджений Цар!
Артабан (вихоплює
з-за пазухи камінь, подає воїну). Візьми камінь і йди геть,
Залиши матір і дитя в спокої.
Воїн жадібно бере
камінь.
Воїн. Гарний камінь! (Розглядає його).
Солдати швидко йдуть
далі.
Жінка з немовлям (падає перед Артабаном на коліна). Хай
благословить тебе Бог за
мою дитину! Ти шукаєш Царя правди, любові і добра? Нехай
засвітиться над тобою Його лик, нехай Він подивиться на тебе з тією любов’ю, з
якою я тепер дивлюся на тебе.
Артабан підводить
жінку на ноги. Вона, кланяючись, виходить.
Артабан залишається на
сцені сам.
Артабан (молиться).
Боже істини, прости мене. Заради цієї жінки та її дитятка я віддав камінь, який
був призначений Тобі. Чи побачу я коли Твій лик? Знову я спізнився! Піду за
Тобою в Єгипет (Виходить).
Голос. Пройшло 33 роки з тих пір, як Артабан покинув
батьківщину. Він пройшов багато країн в пошуках Свого Царя, але знайти Його так
і не зміг. Весь цей час Артабан допомагав бідним, лікував хворих. Серце його,
як і раніше, зігрівала любов до Того, Кого шукав уже стільки часу і для якого
беріг останню дорогоцінну перлину.
Дія 4
Артабан виходить на
сцену. Він уже старий:
зігнутий стан, сиве
волосся, ходить, опираючись на посох.
Артабан. Ось уже і Єрусалим. Кажуть, що тут
з’явився Посланець Божий, що Він творить дивні діла: мертві воскресають, грішні
знаходять втіху і спасіння. Я вірю, що це Він – Цар правди. Я обов’язково
знайду Його.
Хоче йти. Раптом перед
Артабаном проходить натовп людей. Вони про щось
стривожено розмовляють
між собою. Артабан звертається до одного з перехожих.
Артабан. Куди поспішають ці люди?
Перехожий. На
Голгофу. Так називається пагорб неподалік міста. Там сьогодні
розпинають разом з двома розбійниками Ісуса з Назарета, який
назвав Себе Сином Божим, Царем Іудейським.
Перехожий поспішає за
своїми товаришами.
Артабан (падає
на землю і гірко ридає).
Знову запізнився! Не дано мені бачити Тебе, Господи! Не
довелося послужити Тобі. Але ж моя перлина! Можливо, мені вдасться викупити
Його життя і свободу у катів. Піду!
Підводиться,
збирається йти. Чується жіночий крик і плач.
Двоє вартових заводять
на сцену дівчину. Вона опирається, раптом
виривається і
кидається до Артабана, вхопившись за його одяг.
Дівчина. Зжалься наді мною. По твоєму вбранні
я бачу, що ти також з Персії, як і я. Мій батько приїхав сюди у справах
торгівлі і взяв мене з собою. Він захворів і помер. Залишилися великі борги.
Мене хочуть продати в рабство. Врятуй мене від безчестя! Молю тебе, врятуй! (Плаче).
Вартові намагаються
відірвати її від Артабана. Деякий час Артабан
стоїть мовчки обличчям
до глядачів. Потім повертається до дівчини,
підводить її, дістає перлину,
протягує дівчині.
Артабан. Візьми, це тобі для викупу. Тридцять
три роки я беріг цей скарб для мого Царя (Хапається
за серце, повільно опускається на коліна).
Дівчина (кидається
до нього, підтримує). Що з тобою? Тобі погано?
1-й вартовий. Що це?
Якийсь дивний гуркіт?
2-й вартовий. І
небо стало темним, немов вночі…
(Оглядається).
Дівчина (до
вартових). Тихіше, він щось говорить.
Артабан (повільно,
дивлячись у небо). Господи, коли ж я бачив Тебе голодним і нагодував? Коли
ж я приютив Тебе чи одягнув? Тридцять три роки блукав я з одного міста в інше,
з однієї країни в другу і ні разу не бачив Твого Лиця, не міг послужити Тобі,
моєму Царю.
Голос. Істинно, істинно говорю тобі: все, що ти зробив
ближнім твоїм, – те зробив Мені. Артабане, я прийняв дари твої. Ввійди, в
радість Господа Твого.
Артабан опускає голову
– “вмирає”. Вартові, дівчина деякий час залишаються в одному положенні. Артабан
встає. Всі учасники вистави виходять на сцену, кланяються.
0 коментарі:
Дописати коментар